Афганістан – ти край війни і крові,
тих молодих завзятих юнаків,
в котрих у грудях полум’я любові,
горить допоки дух їх не дотлів.
Афганістан – проклятий ти батьками,
всіх тих синів, котрих ти вербував.
Бо їх серця скривавлені ножами,
у кожну мить, як воїн помирав.
Афганістан – твоя війна це сльози,
братів, сестер і ледь живих батьків,
жахлива спека і страшні морози,
навіки в пам’яті відважних юнаків.
Пройшли роки, війну ж ту не забути,
бо кожен воїн, що вернувсь живим
згадає тих кого не повернути
бо й вірний друг там згинув молодим.
Афганська війна – ще одна сумна сторінка нашої історії, брудна, неоголошена… Та хіба війни бувають чистими? Вона як усі попередні, несли смерть, каліцтво, одягнула в жалобу тисячі сердець, материнських сердець… У війни безжальні очі, у війни свій рахунок, своя безжальна арифметика. Пам’ятаємо….