Афганістан – ти край війни і крові,

тих молодих завзятих юнаків,

в котрих у грудях полум’я любові,

горить допоки дух їх не дотлів.

Афганістан – проклятий ти батьками,

всіх тих синів, котрих ти вербував.

Бо їх серця скривавлені ножами,

у кожну мить, як воїн помирав.

Афганістан – твоя війна це сльози,

братів, сестер і ледь живих батьків,

жахлива спека і страшні морози,

навіки в пам’яті відважних юнаків.

Пройшли роки, війну ж ту не забути,

бо кожен воїн, що вернувсь живим

згадає тих кого не повернути

бо й вірний друг там згинув молодим.

Афганська війна – ще одна сумна сторінка нашої історії, брудна, неоголошена… Та хіба війни бувають чистими? Вона як усі попередні, несли смерть, каліцтво, одягнула в жалобу тисячі сердець, материнських сердець… У війни безжальні очі, у війни свій рахунок, своя безжальна арифметика. Пам’ятаємо….